Отож, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на Апостола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса, що вірний Тому, Хто настановив Його, як був і Мойсей у всім домі Його, бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівничий має більшу честь, аніж дім. Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, то Бог.
[ До Євреїв 3:1-4 ]
СТВОРЕННЯ ЄПАРХІЇ
Надзвичайний Собор 8 серпня 1951 p., створивши Східну Єпархію визначив її територію та місце осідку її єпископа так:
“Єпархія Східної Канади, яка простягається на схід від Су Сейнт Марі, Френц і Гирст, Онт. до Антлантійського Океану, та якої осідком є місто Торонто”.1
Першим єпископом Східної єпархії Собор вибрав Владику МИХАЇЛА (1951-1977) з титулом “Архиєпископ Торонта і Східної Канади”, а також заступником Правлячого Єпископа.
Поверх двох десятиліть перед тим, в Східній Канаді існували українські православні парафії. Організація їх стала внаслідок прибуття на цю територію українських емігрантів. Постання Української Православної Церкви пов’язується з українською еміграцією до Канади, котра прибула кількома хвилями. Кожна з них мала свій характер, який відбивався на організації церковного життя. Тому парафії Східної Канади в своїй організації і житті є відмінними від громад степових провінцій.
Організація православних церковних громад в Східній Канаді почалася після Першої світової війни від 1926 р. за винятком парафії Різдва Пресвятої Богородиці в Ошаві, яка заснована в 1917 р. та Пресвятої Тройці у Велланд, заснованої в 1916 р. Спочатку обидві парафії належали до Російської Православної Місії в Америці. В 1938 р. парафія Різдва Богородиці приєдналась до УГПЦ, а Пресвятої Тройці в 1946 р. перейшла в юрисдикцію єп. Богдана.
Парафії поставали внаслідок міграції українських поселенців із степових холодних провінцій та еміграції після Першої світової війни переважно учасників українських визвольних змагань, головно з Буковини і Галичини. Вони поселялись в сільсько-господарських чи садівничих районах, як Гримсбі, Ватерфорд, Брентфорд та промислових й індустріяльних центрах — в Гамільтоні, Ошаві, Торонті, Монреалі, Віндзорі та інших.
Ця територія вважалась місійною для двох українських церковних юрисдикцій. Впочатку парафії належали до архиєп. Іоана (Теодоровина) і єп. Богдана (Шпильки). Осідок обох владик був в Америці. До Канади вони прибували лише на візитації. Першими місіонерами архиєп. Івана в Східній Канаді були о. Володимир Слюзар, о. Петро Білонь і о. Дмитро Лещишин. Місіонерами єп. Богдана були о. Андрій Сарматюк і о. Микола Шумський. Поділ українських парафій був не лише юрисдикційний, але й ділилися на буковинські і галицькі. Церковним життям парафій юрисдикції архиєп. Іоана керував Адміністратор о. Семен Савчук з Консисторією у Вінніпезі. Парафіями в юрисдикції єп. Богдана керував Адміністратор о. Іван Зазуляк. В періоді до і після Другої світової війни парафії юрисдикції єп. Богдана в Східній Канаді увійшли в склад УГПЦеркви.
Після Другої світової війни прибула нова еміграція, з переважаючою більшістю православних із східніх областей України. Масово вони поселялись в промислових й індустріяльних містах. Серед них було велике число української інтелігенції — письменники, професори університетів, лікарі, священики та інші професії. Нова еміграція підсилила парафії в Східній Канаді, а рівночасно внесла напруження, що зводились головно до різниць в церковній практиці. Постали окремі парафії новоприбулих, але вони одначе не творили нової церковної юрисдикції.
Архиєп. МИХАЇЛ прибув 15 серпня 1951 р. до міста свого осідку, де не було приміщення ані для резиденції, ані для канцелярії і ніяких форм єпархіяльної адміністрації. Треба було все починати спочатку. У вересні на зборах священиків і представників парафій покликано Тимчасову Дорадчу Раду. Рада зайнялася підшуканням приміщення для резиденції та канцелярії. На придбання резиденції проведено збірку по парафіях. В лютому 1952 р. відбулося відкриття Єпархіяльного Дому.
Перша Конференція духовенства і перший Єпархіяльний З’їзд відбулися 7 і 8 грудня 1951 p., а 9 грудня відбулася інтронізація архиєп. МИХАЇЛА на Торонтонську катедру, котру звершив митр. Іларіон. Східна Єпархія тоді складалась з 21 парафій та місій.2 Парафії в Східній Канаді обслуговувало 17 священиків, з яких 8 було з нової еміграції.
З’їзд обговорив єпархіяльну адміністративну структуру та співвідношення з Консисторією. Рішено створити Єпархіяльну Раду, вибравши шість членів з священиків і делегатів на з’їзді, в додатку членів Консисторії від Східної Канади (чотири), котрі входили зі свого становища. Головою ради постійно був архиєп. МИХАЇЛ.3 Єпархіяльна Рада розглядала справи, котрі відносилися до єпархії та різні місцеві справи парафій.
Єпархіальний з’їзд та наради духовенства під проводом архиєп. МИХАЇЛА сприяли влиттю нових іммігрантів в існуюче церковне життя. На нараді Консисторії в 1953 р. архиєп. МИХАЇЛ, інформуючи про розвиток Східної Єпархії, підкреслив, що число членів парафій, головно по містах, значно зросло. На першому місці був Гамільтон, де парафія збільшилась 60% новоприбулими членами. За тим ідуть парафії в Монреалі і Торонті та інших містах.
БУДОВА ХРАМІВ І РЕЗИДЕНЦІЙ
Перше десятиліття в Східній Єпархії пройшло під гаслом будови та розбудови храмів і резиденцій. В інформації на з’їзді в 1953 p., архиєп. МИХАЇЛ подав, що відкрито нові парафії в Монреалі Св. Покрови та в Ніягара Фале Свв. Петра і Павла. Побудовано нові храми в Ошаві Різдва Богородиці, Ватерфорді, Брентфорді і Ніягара Фале. Раніше збудовано в Лашіні, Кв. Куплено церкву в Лондоні. Парафії в Нью-Торонто і Монреалі Св. Покрови придбали місце для будов храмів. В катедрі Св. Володимира в Торонті і в Гримсбі поставлено нові іконостаси.4
На з’їзді в 1954 р. було звітовано, що громада св. Володимира в Гамільтоні закінчила будову величного храму в стилі українського бароко. Там в 1962 р. був встановлений іконостас у виконанні Івана Вронського й Ігоря Сухачова. Також парафія Св. Михаїла Киркленд Лейк купила церкву. Туди було призначено постійного священика. Він мав обслуговувати членів в Киркленд Лейк і Тимінс. Як подав інформації архиєп. МИХАЇЛ на нараді Консисторії в 1954 р. в єпархії було 22 парафії, 21 священик та 1 диякон. Десять громад вже мали резиденції для своїх священиків.
В першому десятилітті, крім здобутків в розбудові, були також і втрати. В Престоні внаслідок судового процесу парафія Св. Івана втративши дім, розбилася і перестала існувати. Парафія Св. Михаїла в Фрімен й Бурлінгтоні також розбилася і перестала існувати. В парафії Св. Михаїла в Киркленд Лейк через непорозуміння припинилися постійні богослуження.5
В організаційному періоді, особливо малих громад, міжусобиці й непорозуміння часто завдавали нищівного удару. Якщо під цей час була ще економічна криза в індустрії чи промисловості, а робітники масово залишали місто, то це приводило до закриття малих церковних громад. Це сталося в Киркленд Лейк, коли закрилася копальня, то парафія Св. Михаїла ще проіснувала якийсь час, а вкінці в 1977 р. припинила існування.
Одначе на зміну громад, котрі переставали існувати внаслідок міграції населення, припливу нової еміграції постали нові громади. У великій мірі це залежало від місійних і організаційних здібностей священиків. У 1956 р. були організовані парафії Св. Покрови в Лимінгтоні і Св. Івана в Чатам. Також, в тому часі громада в Кіченер, котра виявляла занепад, з призначенням туди о. Юрія Цукорника, відновилась. До неї приєдналися члени з Престону.6
В 1958 р. організовано парафію Св. Анни в Скарборо (східна частина Торонта). Зросли числом членів парафії в Торонті, Монреалі, Гамільтоні і Віндзорі. Зросла парафія Св. Димитрія в Нью-Торонті, а збудувавши в 1958 р. нову церкву в стилі українського бароко перенеслась до Лонг Бренч (західна частина Торонта). Там в 1960 р. встановлено іконостас, збудований І. Вронським в розписі І. Сухачова. Також, парафія Св. Володимира в Садбурі збудувала нову церкву в українському стилі.
На 12-му Соборі в I960 р. архиєп. МИХАЇЛ у звіті подав, що в Східній Єпархії було 26 парафій і 24 священики. Від часу створення єпархії до Собору в Східній Канаді побудовано чи куплено 12 церков, а 5 храмів в стадії будови. Отже період будов храмів і церковних резиденцій продовжувався.
В 1961 р. збудовано новий храм Покрови Богородиці в Монреалі і Св. Юрія в Ст. Кетеринс. В 1962 р. побудовано у візантійському стилі новий храм Св. Софії в Монреалі. Також в тому році збудовані храми Св. Анни в Скарборо та Св. Андрія в Західному Торонті. В 1962 р. єпархія збільшилась двома новими парафіями в Су Сейнт Мері і Норт Бей, котрі не мали регулярних богослужень. Остання не змогла перебороти організаційних труднощів і перестала існувати.
В 1963 р. збудовано новий храм Св. Володимира у Віндзорі, а також в 1964 р. храм Успіння Пресвятої Богородиці в Оттаві. В 1970 р. парафія Св. Софії в Кіченер купила церкву у Ватерлю й туди перенеслася. Будовою храму Покрови Пресвятої Богородиці в Су Сейнт Мері в 1973 р. закінчено період придбання церков в Східній Єпархії. В 1973 р. була спроба організувати парафію Св. Михаїла в Бредфорді.
Більшість церков Східної єпархії були побудовані по плянах архітектів Юрія Кодака і Григорія Хороша та під їхнім доглядом.
В організації парафій багато важила організаційна здібність священиків. Ще більше вимагалось здібності священиків при придбанні, а особливо будові церков. Всі українські православні храми, котрими пишається Східна Канада, постали великою працею священиків та управ громад, які змогли заохотити парафію, а головно зібрати кошти на будову та на устаткування.
В 1961 р. єпархію було поділено на 4 Місійні Округи.
- Торонтонська Місійна Округа охоплює парафії: Торонта, Ошави, Садбурі, Су Сент Мері.
- Гамільтонська Місійна Округа охоплює парафії в Гамильтоні, Ст. Кетеринс, Гримсбі, Ніягара Фале, Велланді, Ватерфорді, Брентфорді, Кіченер і Лондоні (пізніше відійшла до Віндзорської).
- Монреальська Місійна Округа охоплює парафії в Монреалі, Лашін і Оттаві.
- Віндзорська Місійна Округа охоплює парафії у Віндзорі, Лондоні, Сарнії, Чатам і Лимінгтоні.
Друге десятиліття єпархії пройшло в напрямку виповнення збудованих храмів і приміщень церковним життям. Активність духовенства і управ громад (змобілізована в Час організації) та придбання храмів і будов нових переноситься на внутрішнє впорядкування їх, українське парафіяльне шкільництво, виховання молоді та розбудову церковно-громадського життя. Тоді почалося внутрішнє тертя і змагання між «новою й старою» еміграціями. Появилися різні погляди на характер розбудови українського церковного життя в Канаді. Змагання перенеслися з парафій на наради Консисторії7 та засідання Єпархіяльної Ради. Від цього часу діяльність ради набрала більшої ваги у вирішенні проблем в парафіях в єпархії. Вкінці час зрівняв всі різниці, що існували поміж людьми, котрі зжилися з собою в нових обставинах.
ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ І МОЛОДІ
Одним із поштовхів в організації українських православних громад було бажання, щоб забезпечити належне релігійне й українське виховання своїм дітям і внукам. В кожній організованій громаді відразу особливу увагу було звернуто на виховання дітей та навчання української мови. Майже при всіх парафіях існували рідні школи.
В інформації архиєп. МИХАЇЛА на нараді Консисторії в 1954 р. він подав, що в Торонті в парафіяльних школах навчається 345 дітей; у Віндзорі 80; в Гамільтоні 75 а в Монреалі коло 100. В 1957 р. він звернув увагу, що членство в парафіях значно зросло, особливо в великих містах. Також, зросли школи числом дітей і вчителів в парафіях Торонта, Монреалю, Гамільтону і Віндзору. Там виникла потреба кращого устаткування та навіть будування нових приміщень для шкіл. В катедральній громаді в школі в Торонті тоді було поверх 450 дітей. Цим архиєп. МИХАЇЛ поставив вже нове завдання в розбудові Східної єпархії.
Під час Єпархіяльного З’їзду в 1961 р. відбулася Учительська Конференція. З’їзд і конференція були під гаслом “Виховання молоді і школи”. Справа шкільництва в єпархії в 1965 р. здобула більшу увагу. В програмі з’їзду була доповідь проф. Василя Іваниса про шкільні справи. Голова Ради Українських Шкіл (РУШ) інформував про працю Рідних шкіл при парафіях. Тоді вже було вироблено і схвалено програму навчання. В парафіяльних школах єпархії в тому році було 1,236 учнів, яких навчали 97 учителів. Важливою подією було те, що делегати парафій обговорювали справу навчання дітей, вже як необхідну справу парафіяльного і церковного життя. З’їзд рішив, щоб кожночасного голову РУШ було включено в членство Єпархіяльної Ради з його становища. Після того, кожного року у звітах від парафій подавалось про стан Українських і Недільних шкіл та виховання молоді.
В більших містах після закінчення початкових кляс Української школи, учні переходили на Курси Українознавства, програма котрих рівнялась до середньої школи. В 1966 р. в Гамільтоні побудовано окремий будинок для школи з відповідним клясним устаткуванням.
ОРГАНІЗАЦІЇ ПРИ ПАРАФІЯХ
При кожній парафії Східної Канади при її організації поставали громадські організації. При кінці двадцятих років XX ст. для оборони Церкви постала громадська організація Союз Українських Самостійників.
До Союзу входили три складові організації: Союз Українок Канади (СУК), Товариство Українців Самостійників (ТУС) і Союз Української Молоді Канади (СУМК). Ці три організації діяли майже у кожній громаді. Невід’ємними і дуже потрібними в кожній парафії були відділи СУК. Кожна праця жінок керувалася управою відділу, включаючи культурно-освітню, і призначення сестриць для догляду в церкві. Кожний священик дбав, щоб молодь в його парафії була згуртована у старших і молодших відділах СУМК.
Після Другої світової війни, в періоді оснування Східної Єпархії дещо міняється. З прибуттям нових емігрантів появляються нові організації перенесені ними з таборів ДП чи створені вже ними в Канаді. В багатьох громадах були тертя з приводу нових організацій. В громадах, де новоприбулі були в меншості, залишались організації, котрі були раніше. В парафіях організованих лише новоприбулими емігрантами постали нові, їхні організації. В тих парафіях жіночою організацією стало сестрицтво.
В більших містах (Торонті, Монреалі та інші) почали існувати організації одні і другі, й існують паралельно донині. При парафіях існують різні братства, серед яких найвиднішим є Св. Володимира при катедрі в Торонті, котре займалося культурно-освітньою працею та виданням релігійних збірників. При катедрі Св. Володимира в 1974 р. приміщувалися 14 різних організацій. Всі організації конкурують між собою за впливи в громаді.
Найбільш болючою була конкуренція між молодіжними організаціями СУМК і ОДУМ (Об’єднання Демократичної Української Молоді). В 1974 р. там було у відділі СУМК—92 члени, у відділі ОДУМ—135. Під час літа на оселі “Київ” таборування для дітей, влаштоване катедральною громадою було 65 дітей, СУМК-ом—поверх 60, ОДУМ-ом—понад 200.8
РОЗБУДОВА ПІСЛЯ ПОЧАТКОВИХ ДОСЯГНЕНЬ
В період перших двох десятиліть інтенсивної праці священиків, парафіяльних управ та членства Східної Єпархії здобуто великі досягнення в будові і прикрасі храмів та розбудові церковного життя.
В 1929 р. Українська Греко-Православна Церква в Канаді здобула свій чартер. Це дало, що державна реєстрація українських православних парафій не велася провінційними урядами, але Консисторією у Вінніпезі. Всі парафії Східної Канади зареєстровані в Консисторії в 1932-1999 роках. Першою реєструвалась парафія Св. Володимира в Торонто 18 березня 1932 p., а останньою парафія Св. Юрія в Лашін, 28 лютого 1999 р. Після оснування єпархії, 14 громад було прийнято в склад УГПЦ в Канаді.9
Здобутки єпархії в 1974 р. після поверх двадцятирічного існування були 26 парафій і 26 священиків. В парафіях було вписаних 3212 членів. В 15 парафіях провадилось навчання в Недільних школах з 454 учнями, яких навчали 57 учителів. В 16 парафіях діяли Українські школи з 596 учнями, в 10 парафіях провадились Курси Українознавства з 181 курсантами. В Українській школі і Курсах Українознавства працювало 86 учителів. Майже у всіх громадах діяли жіночі товариства—в 18 парафіях відділи СУК з 863 членкинями, а в 6 парафіях сестрицтва з 173 сестрицями. В 9 парафіях були молодші і старші відділи СУМК з 337 членами. В 5 парафіях діяв ОДУМ з 231 членами. Вартість храмів в єпархії становила суму 4,619,000 дол., а всього нерухомого майна було на суму 7,088,000 дол. Рухоме майно в храмах, залях та резиденціях було оцінено на суму 770,065 дол.10
На нараді Консисторії перед Собором Церкви в 1975 р. Владика Миха’їл заявив про своє бажання залишитися на Торонтонській катедрі “як вислужений Митрополит—Архиєпископ Торонта і Східної Канади.” З причини недуги митр. МИХАЇЛА 1 серпня 1976 р. призначено йому помічника Владику МИКОЛАЯ (Дебрина) Єпископа Саскатунського. Парафія в Чатам поставила новий іконостас, котрий посвятив вже єп. МИКОЛАЙ.
Митр. МИХАЇЛ упокоївся в 1977 р. На Торонтонську катедру в 1978 р. вибрано єп. МИКОЛАЯ (1978-1981) з титулом “Єпископ Торонта і Східної Єпархії”.
Єп. МИКОЛАЙ народився в 1903 р. на Буковині. Студіював в університеті в Яссах в Румунії, де здобув диплом інженера. В час війни виїхав на Захід. До Канади прибув в 1949 р.
Закінчивши навчання на Богословському факультеті Колегії Св. Андрея в 1959 p., був висвячений в сан священика, в 1975 р. рукоположений на єпископа з титулом “Єпископа Саскатунського”. В 1980 р. його титул піднесено до Архиєпископа.
На 28-му Єпархіальному З’їзді виникло питання придбання резиденції для єпископа. Попередню резиденцію раніше було продано. Набуття нової обговорювалось також і на наступному з’їзді.
В 1981 р. упокоївся Архиєпископ МИКОЛАЙ. Діючим Єпископом Східної Єпархії призначено Владику ВАСИЛІЯ (1981-1985), Єпископа Саскатунського. З причини, що він також був коад’ютором митр. АНДРІЯ, його резиденція була у Вінніпезі. В 1984 р. йому було надано титул “Архиєпископа Торонта і Східної Канади”.
Владика ВАСИЛІЙ (Федак) народився 1909 р. на Буковині. До Канади прибув з батьками в 1912 р. В 1944 р. висвячений в сан священика. Впродовж 28 років був настоятелем парафії Св. Володимира в Гамильтоні. 1978 р. його рукоположено на “Єпископа Саскатунського”. В 1985 р. його обрано Митрополитом. З уваги на те, що не рукоположено нового єпископа в Канаді, Торонтонська катедра залишалася вакантною. Східною Єпархією опікувався до 1992 р. митр. ВАСИЛІЙ.
Собор Єпископів УПЦ в Канаді в 1991 р. призначив Діючим Єпископом Східної Єпархії владику ЮРІЯ “Єпископа Саскатунського”.
Єпископ ЮРІЙ (Каліщук) народився в 1951 р. в Лашін, Кв. в родині нових емігрантів. (Пізніше родина Каліщуків переїхала до Гамільтону.) В 1973 р. він закінчив студії на Богословському факультеті Колегії Св. Андрея, а 1984 р. в Торонтонському університеті. В 1988 р. висвячений в сан священика, а в 1989 р. рукоположено на катедру вікарного “Єпископа Саскатунського”. На нараді Консисторії 29-30 травня 1992 p., після призначення до Східної Канади, він сказав: “вивчаємо особливості життя у цій єпархії. Призначено цілий ряд візитацій в більшості громад і це дасть нагоду ближче познайомитись з життям окремих громад.” Відсутність єпископа на місці породила збайдужіння та привела до занепаду, головно в малих парафіях. Також старші священики відійшли на пенсію чи упокоїлись і їх було тяжко заступити.
На нараді Консисторії в 1993 р. єп. ЮРІЙ звітуючи повідомив, що в єпархії зауважується відновлення.
В 1993 p. в єпархії було 26 парафій з 2601 членом. З них лише 11 подали інформації про їхній парафіяльний стан. У всіх 11 парафіях діяли Недільні школи, в котрих було 119 учнів, а в 5 парафіях були Українські школи з 231 учнем. В молодіжних організаціях: СУМК—було 103 члени і в ОДУМ—22 члени. У 16 відділах СУК нараховувалось 716 членок. 17 парафій з 26 виконали свої фінансові зобов’язання до каси Єпархіяльної Ради.11 В 1993 р. було придбано резиденцію для єпископа і влаштовано єпархіяльну канцелярію. На придбання Єпархіяльного Дому проведена збірка в парафіях Східної Єпархії.
Собор Церкви в 1995 р. надав Владиці ЮРІЮ титул “Єпископ Торонта і Східної Єпархії.”
На нараді Консисторії 1-2 травня 1998 р. єп. ЮРІЙ поінформував про прибуття нових емігрантів з України, які вписуються в членство парафій. Приплив нових емігрантів підсилив парафії в Гамільтоні, Монреалі і Торонті. В 1999 р. парафія Св. Михаїла в Брадфорді відновила своє існування.
18 липня 2010 на 22-му Звичайному Соборі Української Православної Церкви в Канаді, Архиєпископ ЮРІЙ був обраний шостим Митрополитом Української Православної Церкви в Канаді.
30 серпня 2010 Святий і Священний Синод Вселенської Патріархії Константинополя ратифікував рішення Собору і вибрав Його Високопреосвященство на Митрополичий Престіл УПЦК з титулом “Архиєпископ Вінніпеґу і Середньої Єпархії, Митрополит Канади”.
В лютому місяці 2011 р.Б., на Надзвичайному Соборі УПЦК 2008 р. обраний Єпископом Саскатунським і Вікарієм Середньої Єпархії — Його Преосвященство Єпископ АНДРІЙ (Пешко) — приступив до виконання обов’язків Єпископа Східної Єпархії УПЦК.
- Протокол Надзвичайного Собору УТПЦ. Вінніпег. 1951—С.35.↩
- Катедральна парафія Св. Володимира (організована в 1926) в Торонті; Св Димитрія (1940) в Нью-Торонті; Св. Андрія (1951) Західному Торонті; Св. Софії (1926) в Монреалі; Св. Юрія (1945) в Лашін; Успіння Пресвятої Богородиці (1949) в Оттаві; Св.Івана (1935) в Ошаві; Різдва Пресвятої Богородиці (1916) в Ошаві; Св. Володимира (1926) в Гамільтоні; Св.Покрови (1927) у Ватерфорді; Св. Володимира (1927) у Віндзорі; Св. Івана у Престон; Св.Михаїла (1948) в Киркленд Лейк; Св. Юрія в Ст. Кетеринс; Св. Володимира (1948) в Садбурі; Пресвятої Тройці (1950) в Лондоні; Св. Михаїла в Брентфорді; Св. Юрія (1943) в Гримсбі; Пресвятої Тройці в Сарнії; Пресвятої Тройці (1917) в Велланд; Св. Михаїла в Фрімен.↩
- Протокол Першого Єпархіяльного З’їзду. Торонто. 8 грудня 1951 р. Копія//Архів Т.М.↩
- Протокол 3-го З’їзду Східної Єпархії. 5 грудня 1953 р. Копія //Архів Т.М.↩
- Протокол нарад Повної Консисторії. 27-29 грудня 1955 р.— С.4//Архів УПЦК, фонд Консисторії, Протоколи.↩
- Протокол нарад Повної Консисторії. 25-27 грудня 1956 р.— С.4//Архів УПЦК, фонд Консисторії, Протоколи.↩
- Протокол нарад Консисторії. 10-12 грудня 1965 р.—С. 12-18//Архів УПЦК, фонд Консисторії. Протоколи↩
- Протокол 23-го Єпархіального З’їзду. 29-30 листопада 1974 р. Копія//Архів Т.М.↩
- Реєстрація парафій.//Архів УПЦК, фонд Консисторії.↩
- Протокол 23-го Єпархіального З’їзду. 29-30 листопада 1974 р. Звіт Секретаря Єпархіальної Ради о. Тимофія Міненка “Стан Східної Єпархії.”//Архів Т.М.↩
- Протокол 23-го Єпархіального З’їзду. 29-30 листопада 1974 р. Копія//Архів Т.М.↩