Для християнина час Великого Посту — сім тижнів перед Св. Пасхою, це час пошуку і надії на перемогу в боротьбі з великою духовною і моральною кризою, яка обгорнула сьогодні увесь світ.
Це повних сім тижнів, в яких дається нам ключ до сприйняття активної праці і участі в розумінні значення Великого Посту, який є весняною порою коли пробуджується і оживає душа у Христі Ісусі, коли здаємо духовні трудні іспити з праці у виконанні релігійних обов’язків кожного дня, особливо серед найближчих з якими доручив нам Господь жити.
Великий Піст є одночасно сполучений з нашою можливостю користуватися свободою вибору, на скільки ми є готові сприйняти виклик нашого часу, який проходить нині в досить жорстокому ламанні основних Божественних законів.
Щоб бути вільними, передовсім духовно, правдивої свободи треба вчитися і над нею працювати, щоб сприймати її, як закон даний Богом вже нашим прародичам у біблійному раю.
Не може людина наприклад професійно заграти на скрипці сонати Баха, коли вона не повчилася грати на цьому інструменті за допомогою тривалих і напружених занять.
Людина створена за образом Божим, не буде повністю вільна доки не навчиться користування свободою, а це потребує послуху, дисципліни, і самозречення, це завдання для нас всіх якщо свідомо рахуємо себе членами святої Христової Церкви, в навчанні якої називається подвигом, у нашому випадку Подвигом Великого Посту. Це важкий тягар душевний і тілесний, але також і великий привілей заслуженої радості, коли заблудла вівця повернрться до свойого стада 99 інших вівців, які на неї кожного дня очекували.
Наше життя підчас Великого Посту не обмежується лише їжою і питвом.
Важливість Великого Посту є сполучена з певними факторами для осягнення хоч частинно його мети, це:
– наше ставлення до людей серед яких з волі Божої приходиться жити, шоб себе захистити і когось не зневажити, просто не придбати нового ворога, бо мабуть ще лишилися старі порахунки та не настав наш час всепрощення і за ці дві неділі Велукого Посту, ще не знайшли дороги до дому Отця, як це вчинив Блудний Син вернудшись до батьківськокго дому, до родини.
Ми не є на самоті і разом з іншими має бути наша непохитна заява і свідчення про вартість і значення сім’ї, та традиційного, установленого з Божого поклику пошана подружжа i вартість християнської моралі у цьому сьогодні консумпційному світі, коли обдирають нас з вартості, які ми одержали від Господа, Котрий перетерпів за нас Страсті, щоб ми не були невільниками гріху також інших, часто чужих нам правил та законів, які є супротив нашої рідної Святої Церкви, яка биховує, навчає і провадить нас від народження, та до останнього зітхання своєю материнською любов’ю і піклуванням.
Якщо бажаємо зробити підсумок y великому скороченні значення Великого Посту це буде: покаяння, молитва, жертва, навчання прощення, і наше свідчення правди, якої навчає нас Свята Церква.
У Великому Пості треба звернути також особливу увагу на збільшення самоконтролі над нашим духовним відродженням — преображенням, щоб дати почесне місце Святим Таїнствам: Святої Сповіді і Покаяння та Святого Причастя, які є поживою для нашої душі, і небесним ліком, бо хвора душа породжує і недугу тілесну.
Маємо часто в наших парафіях і це не поодиноких нічим неоправдані звички, коли наші вірні майже не приймають участі в Святій Літургії, не сповідаються і не причащаються. Бувають Святі Літургії і це не поодиноки випадки, коли священик не має змоги вийти до вірних з чашою зі Святими Дарами, і виголости сакраментальне: “Зі страхом Божим вірою і любов’ю приступіть”.
Часто цю екстримальну ситуацію рятують наші маленькі діточки, які причащаються підчас святої Літургії, а коли вони повиростають, багато з них беруть не найкращі приклади від нас старших, і якщо ще вони не залишили Церкви, то також і не приймають участі у Святій Євхаристії. Бо не діти мають навчати батьків, а навпаки, батьки мають виховувати дітей не при Церкви, а в Церкві, щоб коли прийде час зміни нас, наш сьогодні маленький синочок, завтра буде вже дорослим сином, щоб він знав своє місце не тільки у Божому Храмі, але і в Святій Церкві в її повному значенні.
Ця духовна слабість не сталася сьогодні, а наростала на протязі довгих років, це болючі нас всіх справи, які не допомагають користати з духовної нашої скарбниці, ось маємо, що маємо.
Говорять, що моє яблуко, не падає під чужию яблиню. Нам всім є дійсно глибоко над чим задуматись, починаючи від себе через всі стадії життя парафіяльного включно з найвищим проводом. Говорять, яка управа — така держава. Тут не суд, ані також осуд, а реалія нашого церковного життя коли застав нас Ювілейний Рік століття нашої Української Правосланої Церкві в Канаді.
Які дарунок, яку подяку принесемо Главі Церкви — Спасителю за Його добродійства які Він на нас так щедро посилає. Але це вже інший акафісний спів і тема, яку треба глибоко передумати підчас Ювілейного Великого Посту, щоб Світле Христове Боскрсіння ми змогли чистим серцем славити. Однаково ж не можна тільки мінорнимий настрій бачити у всьому. Треба мати надію на кращу будучність, що наші пляни будуть реалізовані з Благословення і під проводом Основоположника нашої Святої Церкви – Спасителя, Який сказав, Збудую Мою Церкву і брами пекельні не заволодіють Нею.
Не можна бути тільки теплим, або індеферентним та шукати порятунку і контакту з Богом, благати Божої допомоги і захисту, щоб лихе і біда яка постигла людину, як найшвидше минуло, а потім даної підчас недуги обітниці подяки, забути і не додержати даного слова, це така свічка для святого угодника Божого, а цей огарок нехай буде і для злого. Добре мати всюди якусь запоруку, щоб почувати себе безпечним. Питання: — тільки на як довго? Ці подвійни стандарти життя нікого не оправдують.
Це великий гріх, коли людина не є паном свойого слова, свойого приречення. Треба в загальному також згадати, що маємо декотрих вірних, які сповідаються і причащаються один раз в році. Але чи цей один раз вистачить нам Божої Благодаті, цієї Небесної поживи на 365 днів, на цілий рік? Слава Богу і за це, а декотрі може взагалі не приступають до Святої чаші, можливе не тому, що вони якійся недовірки, а просто байдужні по справах їхнього релігійного життя. Бувають і такі, котрім вистачае і заспокоює Йорданська вода і осячення Пасхи на цілий рік. Під лежачий камінь вода не підийде.
Останніми роками Св. Сповідь міняє свій зміст, проходить певну трансформацію. Форма лишається ця сама, однаково ж зміст доповняється сучасними психологічними труднощами з якими бореться людина, нині час нас дуже швидко випереджує. Часто буває, що людина шукає поради і ліку не тільки в психолога, але у Свв. Сповіди і Причасті, прагне найти цілючий лік в духовній терапії. Ісус Христос говорить: Не бійся, тільки віруй … Віра твоя спасла тебе (Лк. 8,48).
Нині священику це новий виклик бути не тільки свідоком на Сповіди, але також порадником, помічником в пошуках найкращого ліку на душевну хворобу, бо душа, дух і тіло — це людина. Біль душевний буває дуже важкий, тут не в силі вилікуватися фізичною медициною.
Лік духовний для всіх один: віра, молитва, Святі таїнства. Нехай кожний сам дасть собі відповідь, що життя у Христі і з Христом є дуже складна і нелегка справа нашої духовності. Тут нема загальної відповідальности, але особиста, персональна, для кожного з нас. За свої гріхи кожний сам відповідатиме перед Богом.
Вірянин, який вирішив прийти до Святої Сповіді і покаятися при свідкові-духовнику промовляючи слова: “Каюся у всіх своїх гріхах”, після молитви прощення — за своє минуле в житті, у якому могло бути по різному, знову стається членом Церковної повноти, яка є у Христі. Зодягається він у духовний світлий одяг, який даний був у Святому Хрещенні, на якому ще до моменту покаяння могли бути забруднення і нечистота. Одержав він чистий одяг, щоб прийняти Святе Причастя, найбільшу таємницю цього світу — Тіло і Кров Христову — Святу Євхаристію.
Кожна Свята Сповідь це акт добровільного відречення від недоліків, та гріхів проти Божих постанов. Прощення гріхів, це є певний акт духовного кредиту, запоруки від Христа котрий нам прощає і це довір’я треба оправдати. Інакше буде воно пустомовством і духовним лінивством, тоді гріх, породжує новий гріх.
Для прощення гріхів треба додержуватися певних умов, а це звернення Христа до кожного з нас:
Якщо людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Отець Небесний ( Мф. 6: 14 21).
Гнівайтесь та не грішить. Нехай не зайде сонце у гніві вашому”. ( Еф. 4,26).
Нелегко сказати від щирого серця: “Прости брате, прости сестро”, але тут маємо запоруку нашого Спасителя:
Я перебиватиму з вами повсякчасно до кінця віку. (Мф.28,20), де Христос там вічність.
Коли ми доручимо наше земне так швидко минаюче життя Спасителю, воно буде проходити у любові до Бога і ближнього, буде мати свою вартість, коли зупинимося на етапі переходу від тлінного в нетлінне, від земного до вічного.
Це нам не докір, а реалія, яки ми повинні вирішувати особливо підчас Великого Посту.
Стараймося, у цей благословенний час, який дарує нам Свята Церква, час Святої Чотиридесятниці і Страсного Тижня озброїти себе силою Святого Духа, щоб перемагати нашу слабість, та направити наші стопи на дорогу покаяння, яка веде до Христа, бо там Спаситель очекує нас з простягнутими руками та промовляє : “Прийдіть до мене всі струджені та обтяжені, І я вас заспокою” (Мф 11,28).
Перетерпівший на за нас страсті, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних. Амінь!
— о. Миколай Сідорський
