«Слова не на вітер» — Епілог частинна II

— о.прот. Богдан Гладьо

черень 2009 р.Б.

Божі діти – чи християни без Христа?

Дякувати Богу, більшість духовенства і вірних — це добрі, скромні, побожні люди, котрі стараються, щоб усе було якнайкраще, до того ж часто в нелегких обставинах.

Хизування, лихослів’я, наклепництво, егоцентричність, захоплення собою, самозвеличення і обмовлення інших не входить до їхніх психологічних і духовних правил доброї поведінки.

Такі люди знають,що вони грішники, приймають завваги на виправлення коли вони неправі, знаючи, що завжди є місце для покращення.

Для них ці статті мабуть були допоміжні, однак в кінцевому підсумку — можливо й зайві.

З другого боку, якщо ви прочитали той чи інший з тих дописів, або всі, й подумали собі: «Це якесь безглуздя, нісенітниця. Звідкіля він це дістає? Адже я цілком нормальний/а, добропорядкий/а! Мені воно зовсім не потрібне!» — то саме в такому випадку я запевняю вас, що саме ви і є та особа, для котрої ці статті були написані.

Христос призиває нас бути досконалими [Мт. 5:48].

Стосовно цієї заповіді К.С. Люїс (християнський письменник) пише:

«Заповідь ‘будьте досконалі’ це не лише пуста балачка. Це також не наказ чинити неможливе. Він (Ісус) зробить з нас створіння, що можуть слухатися тієї заповіді. Він сказав (у Біблії), що ми ‘боги’ і Він здійснятиме Його слова. Якщо ми дозволимо Йому — бо ми можемо не допустити Його, якщо такою буде наша воля — Він нас кволих і непристойних перетворить у богів чи богинь, вражаючих сліпучим блиском, сонцесяйним, безсмертним творивом, пульсуючим наскрізь такою енергією і радістю, мудрістю і любов’ю, яких ми не можемо собі тепер уявити, зробить нас яскравим зеркалом, яке бездоганно відбиває ті промені назад до Бога (звичайно, що меншого маштабу) Його власна безмежна сила, радість і доброта. Процес буде довгий, а частково дуже болючий, але ж це для чого ми тут. І не менше. Що Він сказав, сказав з певністю».

— Mere Christianity

Хоч цієї повної досконалості тут, на землі ми не досягнемо, але якщо ми не розпічнемо тут, то не досягнемо взагалі.

Увесь наш подвиг— наші молитви, богопочитання, піст, діла милосердя, духовні читання, тощо—не стільки наближать нас до Бога, оскільки відчиняють двері нашого серця, щоб Бог зміг наблизитися до нас.

Вони допомагають нам подолати перешкоди між нами самими і Богом, допомагають «не перешкоджати Богові здійснити Його слова», як це каже К.С. Люїс.

Наша духовна дисципліна і виконання заповідей очищає і надає блиску образу Бога всередині нас, що Він може виразно бачити Самого Себе в нас, і знайти в наших серцях гідне для проживання місце.

Усі наші християнські дії— «шлях», яким кожен християнин покликаний ходити—вкорінені у двох фундаментальних дійсностях: любов до Бога і непохитне бажання виконувати Його волю.

Ця реальність є проникливо увіткана в чудову розповідь про життя старця Св. Германа Алясінського.

«Одного разу старець був запрошений на сторожовий корабель, що прийшов з Санкт-Петербургу. Капітан цього фрегата був людиною досить ученою, високоосвіченою; він був посланий до Америки імперською владою, перевірити всі колонії. З капітаном було біля 25 офіцерів-службовців, також освічені люди. У цій компанії був також і пустельник монах, дрібної будови, в старому облаченні, котрий своєю мудрою розмовою привів їх до такого стану, що вони не знали як йому відповісти.

Сам капітан признав: «Ми були німі перед ним, почувалися дурнями!»

Отець Герман усім їм поставив одне запитання: «Що ви, джентельмени, любите понад усе на світі, і що кожен з вас бажав би для свого щастя?»

Різноманітними були відповіді. Один бажав багатства, один слави, інший гарної дружини, ще інший гарного корабля, капітаном якого був би сам, і інші подібні.

«Чи це не правда», — сказав отець Герман на це, — «що всі ваші бажання можна звести до одного—а це,що кожен з вас бажає того, що, в його розумінні, він вважає кращим і найгіднішим любові?»

«Так, воно так і є», — відповіли вони всі.

«Добре. Тоді скажіть мені» — він продовжував — «чи може бути щось кращого, вищого понад усе, більш виняткового, неперевершеного понад усе, і взагалі більш вартнішого любові, ніж Сам наш Господь Ісус Христос, Котрий сотворив нас, прикрасив нас такою досконалістю, дав життя усьому, підтримує усе, кормить усе і любить усе, Котрий Сам є любов і кращий ніж усі люди? Чи не повинні любити Бога понад усе, і понад усе бажати і шукати Його?»

І всі заговорили «Так, так! Це зрозуміло! Це говорить само за себе!»

«А чи ви любите Бога?» — запитав тоді старець.

Всі відповіли: «Безперечно, ми любимо Бога. Як може хтось не любити Бога?».

«А я, грішник, протягом більше ніж 40 років докладаю всіх зусиль, щоб любити Бога, і не можу сказати,що я досконало люблю Його»,—відказав на це отець Герман, і почав пояснювати як потрібно любити Бога.

«Якщо ми когось любимо»,—він сказав,—«ми завджи думаємо про нього, намагаємось задовільнити його, наше серце день і ніч захоплені цією справою.Чи так любите Бога, джентельмени? Чи часто ви звертаєтесь до Нього, чи завжди думаєте про Нього, чи часто молитесь до Нього і виконуєте Його святі заповіді?».

Потрібно було визнати, що ні, вони так не робили!

«Задля нашого добра, задля нашого щастя», — закінчив Старець, — «принаймні пообіцяймо самі собі, що від цього дня, від цієї години, від цієї хвилини будемо докладати всіх зусиль любити Бога понад усе, і виконувати Його святу волю!»

— Св. Герман, Видавництво св. Германа, 1989

Амінь.