Великопісне Послання Постійної Конференції Українських Православних Єпископів поза межами України

“Фома сказав Йому: Господи! Не знаємо, куди йдеш; і як можемо знати путь? Ісус сказав йому: Я є путь, і істина, і життя; ніхто не приходить до Отця, як тільки через Мене”. (Ін 14:6)

Улюблені у Господі Священнослужителі! Дорогі браття і сестри!

Христос залишив настанови про те, як треба постити,

“Коли ж постите, не будьте, сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який бачить таємне, воздасть тобі явно.” (Мф 6:16-19)

Ми недавно були свідками того, як спортсмени світу досягали великих спортивних висот на зимових Олімпійських іграх після довгих тренувань для досягнення оптимального фізичного та психологічного стану. Великий Піст можна трактувати як час для духовних вправ або тренування до “духовних Олімпіад”, під час якого потрібно посилені “духовні вправи”, такі як наприклад, молитви, постування, милосердя, та добрі діла з тим, щоб відновити нашу душу і наші стосунки з Богом, з рідними і нашими спільнотами.

Ми починаємо Великий Піст з тужливим плачем з Чину Прощення на Вечірні де молитва святого Єфрема Сиріянина лунає і проникає всю нашу істоту:

“Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, безнадійности, владолюбства і пустомовства не дай мені. Духа ж чистоти, смиренності, терпеливості й любові дай мені, рабу Твоєму”.

Що заважає добрим відносинам між нами і Богом? У цій молитві, св. Єфрем звертає нашу увагу на чотири перешкоди, які стоять між нами і Богом. А це – лінивство, пустомовство, безнадійність і владолюбство.

Першою перешкодою на шляху до Бога – це пустомовство. Здатність людини говорити є одним з найбільших дарів від Бога, що відрізняє її від інших створінь. Святі отці неодноразово писали, що те, що виходить з уст людини є набагато важливіше, ніж те, що входить. Якщо цей дар мови використовується для поширення Слова Божого, тоді він виконує своє дійсне призначення. Коли ж ми використовуємо мову для руйнівних цілей, таких, як неправдомовство, осудження інших і наклепу, то ми більше не служимо Богові, а працуємо дияволу. Крім того, Євангелія навчає нас, що ми несемо відповідальність за наші слова перед Богом і будемо відповідати за них на Суді Божому. “Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний” (Мф. 12:36). Пустомовні слова мають неабияку силу. Вони однакові з вчинками, тому ми повинні бути дуже обережні, як використовуємо їх в розмовах з другими.

Другою перешкодою є наше лінивство, що в працях Святих Отців відоме як неробство. Ми можемо допуститися до такого стану, і такого ставлення – чи то в нашому парафіяльному житті, чи то в суспільстві, сім’ї або особистому житті, коли ми говоримо: “Нехай хтось інший виконує”. Або, “чи це насправді необхідно?” Або “нехай буде як було”, бо “Як й нічого не зупиняє серйозну людину, чия душа чесна і не спить, так і будь- що стоятиме на дорозі байдужого і лінивого”, – каже нам Св. Іоан Золотоустий.

Отці Церкви також застерігають нас, що лінивство це родючий грунт диявола. Бог сотворив людину, щоб вона працювала з метою в житті – ще до гріхопадіння. “І взяв Господь Бог людину, яку створив, і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його і оберігати його” (Бут. 2:15). Сучасна наука також прийшла до такого висновку, що людське тіло, розум і дух повинні постійно бути зайняті, бо інакше зачахнуть. Цей стан розуму і духу, як результат лінивства, викликає страх до змін, і ми стаємо байдужими до нашого середовища – зі серйозними духовними наслідками. “Отже, хто знає, як добро робити, і не робить, тому гріх”. (Як. 4:17)

Третя перешкода, на яку вказує Св. Єфрем – відчай чи безнадійність, які ми ще називаємо депресію. Інколи ми задихаємося колючками безнадійності. Швидкий темп нашого життя, який надмірно випробовує людські здібності, перевантажує наші можливості до нашої праці, науки і сімейних обов’язків. Незважаючи на це, ми не повинні впадати у відчай. Ми не повинні дозволяти собі впадати в стан зневіри і безнадійности.

“І хвалимось надією слави Божої. І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість, від досвіченості – надія, а надія не посоромить, тому що любов Божа вилилася у серця нашi Духом Святим, даним нам.” (Рим. 5:2-6 )

Пам’ятаймо, що ми повинні віддати всі свої турботи Господу і Він допоможе нам через любов до нас.

Четверта перешкода – це жадоба влади. У молитві Св. Єфрема, ми молимося, що Бог є наш Господь і Владика. Якщо ми знехтуємо цим, то ми робимо себе паном і господарем і намагаємося змусити наше оточення служити нашим цілям. Ми хочемо, щоб все навколо нас підчинялося нашій волі. Ми знову починаємо сприймати реальність у спотвореному стані й наш характер міняється настільки, що стаємо невпізнанними для близьких. Наслідком цього прагнення до влади є те, що вона руйнує людську гідність. “Щастя може бути досягнуто тільки шляхом занурення в свою душу, і через насолодою в усім, що життя приносить. А це вимагає перетворення почуття жадібності в почуття вдячності”, – пише Св. Іоан Золотоустий.

Те, що насправді відрізняє нас від інших форм творіння є те, що Бог дав нам вільну волю, щоб робити моральні вибори. Яка відповідальність! Однак, ми використовуємо цю вільну волю для неправильних виборів, так само, як це робили попередні покоління. Сукупний ефект цих помилкових виборів привів світ до нинішнього стану. Цей зіпсутий стан світу призвів до пришестя Сина Божого, щоб зняти цей тягар поганих наслідків з плечей людства.

Крім того, під час свого місійного перебування у світі, Господь дав нам духовну зброю, яка особливо придатна під час Великого Посту для боротьби з цими помилковими рішеннями. Дар покаяння є першим кроком по шляху до Господа, як апостол Петро радить тим, хто просить практичної поради як слідувати за Христом. “Покайтеся, i нехай охреститься кожен iз вас в iм’я Iсуса Христа на вiдпущення грiхiв; i приймете дар Святого Духа” (Діян. 2:38). Св. Іоан Ліствичник, якого пам’ять святкуємо у четверту неділю Великого Посту, визначає покаяння як “примирення з Господом через виконання чеснот в заміну до гріхів” для того, щоб повністю змінити наш спосіб життя. Покаяння настільки важливе, що воно було першим вченням Ісуса після Свого власного посту в пустелі: “Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне” (Мф 4:17).

Сльози – це дар Божий, який супроводжує покаяння і який часто називають другим хрещенням. У Великому Покаянному Каноні Св. Андрія Критського, якого ми служимо протягом першого тижня Великого Посту, ми стаємо свідками його глибокого покаяного плачу,

“Я згрішив, Спасе, помилуй! Пробуди мій розум до навернення, прийми мене, що кається, помилуй мене, коли я плачу: Проти Тебе я згрішив, і діяв беззаконно; помилуй мене.” (Пісня 8)

Тож використовуємо ті можливості, які Бог дарував нам протягом цього Великого Посту, щоб зблизитися з Ним. Проймімося щотижневими читаннями про піст і прислухаймося до слів святих, як є прикладом для нас, серед них – Св. Григорій Палама, Св. Іоан Ліствичник, Св.Марія Єгипетська, Св. Андрій Критський. Прикладімо всіх зусиль, щоб брати участь у тих особливих богослуженнях Великого Посту, таких як: Літургія Раніш Освячених Дарів, Великий Покаянний Канон Андрія Критського і Пасії, і закарбуймо їх значення у своїх серцях. У той же час, ми втрачаємо користь від посту, якщо ми будемо тільки зосереджуватися на самих себе. Натомість, простягнімо руку допомоги потребуючим. Посильмо наші молитви за наші родини, приятелів і парафіян, особливо за наших ворогів і за тих, які відхились від шляху Христового. Зокрема, посилаймо до Бога наші ревні молитви за наших братів і сестер у Христі в нашій духовній батьківщині в Україні в підтримці їхньої боротьби за людські права і гідність.

Свята Православна Церква дала нам можливість для тихого самоаналізу, щоб оцінити пріоритети в нашому житті і сягати до духовного зростання у Христі. Вступаючи на цю постову подорож, це нагода і для нашого оновлення як православні християни. У Хрещенні ми зобов’язалися ділитися з іншими Доброю Новиною Христа, захищати Святу Православну віру від переслідувань, і виявити Христову любов супроти близьких. Дотримуватися справжнього посту означає терпляче іти по цій прямій і вузькій дорозі у боротбі з гріхом. Ця шеститижнева подорож, що ми почали тягне за собою прагнення до смиренності перед Богом в нашому покаянні, шукаючи взаємного прощення роздумуючи над своїм оновленням через молитву. Тож відкриймо наші серця, щоб в них вселилося те, що вічне, те, що Істинне Правда, а не будьмо засліпленими оточуючим нас цим світом. Там, де світло, там – надія. Через Його життя і страждання заради нашого спасіння, ми отримуємо нову надію в світлі славної перемоги Христа над смертю і у вічному житті.

Нехай наш Всемилостивий і Всемогутній Господь допоможе нам у нашій подорожі через цей Великий Піст зі смиренням і благоговінням, щоб ми могли гідно зустріти Світле Воскресіння Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа!

З архиєрейськими благословеннями,

† ЮРІЙ, Митрополит

Української Православної Церкви в Канаді

† АНТОНІЙ, Митрополит

Української Православної Церкви США
Місцеблюститель Української Православної Церкви в Діаспорі

† ІОАН, Архиєпископ

Української Православної Церкви в Діаспорі

† ЄРЕМІЯ, Архиєпископ

Української Православної Єпархії Бразилії та Південної Америки

† ІЛАРІОН, Єпископ

Української Православної Церкви в Канаді

† АНДРІЙ, Єпископ

Української Православної Церкви в Канаді

† ДАНИЇЛ, Єпископ

Української Православної Церкви США