«Слова не на вітер» — Громадське життя
— о.прот. Богдан Гладьо
лютий 2009 р.Б.
«Це не просто несподівана випадковість, що наші православні громади мають багато практичної соціяльної діяльності, яка об’єднує людей в глибокі і довготривалі братерські стосунки. Продаж домашнього печива чи шашлик, баскетбольні ліги, танцювальні групи, духовнорелігійна діяльність, коли вони зближають людей подібного наставлення в контексті місцевої церкви. Це до такої міри так, якщо учасники цієї діяльності, їхні діти і їхніх дітей діти відкидають американський стиль життя під гаслом «посування вперед», а перебувати на одному місці так задовго, щоб дійсно забезпечити стабільне навколишнє середовище. Існування громади можливе лише тоді, якщо її члени віддані більше їй, ніж своїй кар’єрі. Тільки тоді, коли люди перебувають на одному місці, вони можуть проявляти безумовну любов, що є необхідною передумовою любити ближнього свого».
— Франк Шейффер, Листи до о. Арістотеля
Cтародавнє латинське прислів’я каже: “Unus christianus — nullus christianus” — «один християнин не може бути християнином» (або «християнин не може бути християнином сам»). Немає правдивого християнина, хіба що там є принаймні двоє християн. Немає християнства без громади.
У будь-якій здоровій парафії ми, крім літургійних служб, зазвичай маємо чотири інші види суспільногромадської діяльності, а саме: навчально-виховну, культурну, соціяльну і відпочинково-розважальну. Здорова парафія, подібно до Літургiї, задовольнятиме всі наші людські потреби.
Соціяльні чи розважальні заходи заповнюють нашу потребу спілкування з іншими; навчально-виховні і культурні програми пропонують нам необхідний інтелектуальний і виконавчий стимул; наші духовні потреби і прагнення забезпечуються і задовольняються як релігійними службами, так і християнською дисципліною.
Наше громадське життя, так само як і особисте, повинно бути Христоцентричне, Христо-спрямоване і Христо-орієнтоване. Основою громадської діяльності в парафії є те, що вона ніколи не суперечить або не розходиться з християнськими принципами.
Одного разу я мав нагоду бути присутнім на грошезбірковому вечорі в парафії, яка запросила добре відомого музиканта і гумориста українського канадця. Якщо загально охарактеризувати, то його виступ був пустим, вульгарним, безбарвним, недвозначно сексуальним «гумором». Це було ганебно. Я дякував Богові, що ані мої діти, ані мої родичі не були там, і не міг уявити як би поводилися батьки і дідусі та бабусі цього актора, якщо вони були б присутні. Такі події як оця не можуть ані нічого навчити, ані виховати парафіян, а служать тільки, щоб компроментувати свідчення християн громади. Громадська діяльність повинна завжди бути позитивною, бути тим будівельним майданчиком, що гармоніює з Євангелієм і включає вчення Євангелія.
Така навчальновиховна діяльність як біблійні студії або студіювання релігійних книг, культурна, така як концерти, суспільна діяльність, така як обіди, і відпочинково-розвагова, як пікніки на природі—існують як і наші духовні служби для одної і тої самої мети, а це—наблизити нас до взаємоспілкування з Богом і нашим ближнім.
Додатково до навчально-виховної, культурної, суспільної і відпочинково-розважальної діяльності, чудовим способом доказу нашої віри є соціяльний контакт—це «вчинки милосердя», діяльність зосереджена на догляді за хворими, немічними і людьми похилого віку.
Харитативна діяльність як у парафіяльній громаді, так і поза нею — відвідування хворих, недужих, одиноких і ув’язнених, допомога для забезпечення харчових осередків продуктами для бідних по домах і для харчування голодних по супових кухнях; надання допомоги і моральної підтримки іммігрантам тощо,—все це прекрасний спосіб нав’язання тісних стосунків не лише зі своїми собратами-парафіянами, але також із ширшою спільнотою вцілому.
Колективний аспект релігійного парафіяльного життя тепер є набагато важливіший ніж він був у Європі чи в Північній Америці пів-століття тому. Більшість з наших парафіян вже більше не живуть сконцентрувавшись географічно, а тому крім церковних служб, інша парафіяльна діяльність дає нагоду зібратися всім разом як одна родина. А в остаточному підсумку, проводити час разом з братами парафіянами дає чудову нагоду всім проявляти на ділі те, що навчає нас Христос, а саме — безумовної абсолютної любові до інших.
Як зазначає К. С. Луіс у своїх The Screwtape Letters, що парафія є «місце єднання, а не подібності, яка згуртовує людей різних класів і психологій у спільність, яку Бог бажає». Це нормальне явище, що ми любимо одних людей, і недолюблюємо інших. Це природньо мати в наших родинах і в наших парафіях людей тяжкого характеру. Але якщо ми дійсно зацікавлені в тому, щоб окреслити, хто ті важкі люди є ось нам легкий іспит: наскільки легко і як часто мене нервують так звані важкі люди? Загально кажучи, чим «важча» особа, тим більше проблем, нестриманості, і речей неприязні вона створює, щоб знайти інших. Ми, беручи активну участь у парафіяльному житті, постійно спілкуємося з кожним—як з тим кого любимо, так і з тим, що не дуже—з терпеливістю, толерантністю і Христо-подібною любов’ю.
У Листах до о. Аристотеля, Франк Шейфер чітко вказує на причину чому ми повинні бути активно залучені в колективну парафіяльну діяльність:
«Людина, разом з якою ти рік за роком випікаєш хліб для церковного харчового фестивалю, молитиметься за твою душу після твоєї смерті. Більше того, він чи вона дбатиме і про духовний та фізичний добробут твоїх дітей, і дітей твоїх дітей. Хліб, випечений разом, ягня, яке ви запікали вкупі, розпродувані вами квитки на розігравку (як українці, ми можемо долучити сюди ‘вироблення вареників’!), або догляд церковної площі набагато більше значить, аніж це на перший погляд може здаватися. Людські спільноти не створені на грандіозних теоріях про «братерський союз людей», але жінками, котрі випікають разом хліб, і мужчинами, котрі десятиліттями день у день разом є суддями-рефері в баскетбольних лігах, не бажаючи для себе більшої винагороди ніж добро для місцевої церкви. Більше того, оскільки все життя священнодійство, то ця так звана суспільна діяльність не потребує більш ніякого підтвердження. Вона настільки духовна, наскільки будь-коли були Біблійні студії. Проте, вона дає нам урок: або ми приходимо до Бога разом, або не приходимо зовсім. І християнська спільнота включає цілісну особу, а не лише якусь «духовну» частинку її».