Різдво Христове

— Митрополит МИХАЇЛ (Хороший)

„Слава на небі Богові і на землі спокій між людьми благовоління.” (Луки 2:14)

Як часто повторюємо ми цю Ангельську пісню, але вона завжди нова і ніколи слух наш не втомляється її слухати. І не тільки не втомляється, а кожний раз, коли ми говоримо або співаємо цю пісню, серце наше наповняється якимсь особливо піднесеним чуттям, особливо милим переживанням. Чому так?

Тому, що в цих коротких словах висловлена безмежна велич людського щастя. Ця пісня є не що інше, як документ уже виявленої волі Божої — спасти нас.

Дорогі мої! Як почуває себе людина, яка сидить під домашнім арештом, не знаючи, що з нею завтра буде, і не маючи надії на покращання! Так само почували себе старозавітні люди, не маючи надії.

Недарма сказано через пророка:

„Люди, що ходять у темряві, побачать Світ великий; на тих, що живуть у країні тіні смертельної, світло засяє…” (Ісаії 9:2).

Тільки ізраїльтяни знали через обітування Боже та через пророків, що спасіння неминуче має прийти, а поганський світ у своїх гаданнях про зміст життя так заплутався, що дійшов до повного безглуздя й безнадії. Зрозуміло, з яким нетерпінням чекали люди того спасіння.

Пророк Аввакум каже:

„На сторожі моїй стану і буду чекати” (2:1).
„Господи, почув я вістку про Тебе і убоявся… Бог від півдня прийде, і Святий від гори Фаран. Покрила небеса величність його і славою його наповнилася земля…” (3:2-3).

В такому образі вбачає пророк пришестя Христове.

І сталося, — як каже апостол, — коли прийшла повнота часу, Бог послав Сина Свого (Єдинородного), який народився від жони, підкорився законові, щоб викупити підзаконних, і щоб ми одержали усиновлення (Галат. 4:4-5).

Як же стається прихід Сина Божого на землю? Про це каже пророк Давид: „Зійде (Він), як роса на руно, як капля, що капає на землю” (Пс. 71:6). Цебто, непомітно, як ми не бачимо початок роси і як вона осідає на траві.

І дійсно, коли вселяється Слово Боже в Діву разом зі словами благовістя архангела Гавриїла. Недовідома ця велична таємниця нікому, навіть ангелам. Тільки свята Діва Марія відчула це в собі і в цій святій радості біжить до родички Єлисавети, щоб розказати їй про те, що сталося, а та, натхненна Духом Святим, в піднесенні своєї праведної душі, називає її Матір’ю Господа (Луки 1:43).

Ніхто незважає на вагітність Пренепорочної Діви, вважаючи її за дружину пристарілого Йосифа. Тільки праведному Йосифові відкриває Господь таємницю. Життя земне ніби йде своєю чергою. Царі дають накази, люди спішать виконувати їх. І ця свята родина поспішає пішком до Вифлеєму, записатися по наказу царському до реєстру земного царя.

О, дивні і недосліджені дороги Господні! — Цар Небесний в утробі Маріїній поспішає в Вифлеєм виконати наказ грішного царя земного. О, несказанне пониження Боже для того, щоб нас розшукати і піднести до первісної честі — синів Божих! — Мати Владики небес і землі, поміщається у вертепі для тварин, щоб породити Царя Всесвіту — Спасителя світу. Ніхто про те не знає. Сплять стомлені люди. Опівночі невідомо й незбагнено народжується Син Бога живого. Марія сповиває його і кладе у ясельця на сіно. Не лунають труби, не б’ють у літаври, щоб сповістити про народження могутнього Царя.

Ні, все спить і все мовчить, не сплять лише пастухи на полі та розмовляють про те, що скоро пошле Господь Спасителя з небес…

І ось вмить перед ними ангел.

Не бійтеся — каже він, — я вам оповіщаю велику радість, яка буде для цілого світу. Нині в місті Давидовому — Вифлеємі родився вам Спаситель, Христос Господь і ось ознака вам: ви найдете Дитятко, покладене в яслах… Це він говорив, як явилося з небес безліч ангелів, які дивно співали цю трисвяту пісню:

„Слава на небі Богові і на землі спокій, між людьми благовоління”. (Луки 2:14)

Який то був дивний спів! Пастухи впали на коліна і стояли наче зачаровані, аж поки затихли останні хвилі звуків і ангелів не стало видно …

В колядці співаємо:

„І рознеслися співи ті, як тихі ріки
По всій землі на всі краї На віки й віки”.

Тоді пастухи біжать до Вифлеєма, находять Дитятко і Матір Його у своїй кошарі, впадають, кланяються і розказують, що бачили й що чули від ангелів (Луки 2:9-17).

Так сталося народження Сина Божого на землі і так Сам Господь сповістив людям про його народження.

Чому не прийшов Господь на землю з могутньою славою, чому не народився в царських палацах серед розкоші і тисячі досвідчених слуг?

Тому, дорогі мої, що мудрість Божа інакша, аніж мудрість людська.

„Мої мислі — не ваші мислі, — каже Господь, і дороги Мої далекі від доріг ваших. Як небо вище від землі, так вище дороги Мої від доріг ваших і думки Мої вище від думок ваших” (Ісаії 55:8-9).

Господь, як Батько, з любові до нас послав Сина Свого, щоб нас спасти. Як і апостол каже: „Виявляє до нас Отець любов свою тим, що коли ми ще були грішні, (Син його) за нас постраждав”.

Отже, все домобудівництво Боже збудоване любов’ю. Що було б дивного, коли б до могутнього царя, оточеного слугами, військом та зброєю прихилилися народи? Та чи по любові б вони прихилилися? Адже ж схилялися вони до царів сильних.

Думку цю прекрасно висловив Наполеон на засланні на острові Св. Олени. Він каже: „Христос не завойовував держав і не потрясав світом, як ми. Він тільки полюбив людей і Себе віддав за них”.

І ось сильні вдвічі, нині забуті, навіть своїми дітьми. Ось уже 2,000 років і Він, як живий, більше того — слава його росте з ходом віків… Він полонив світ любов’ю.

Тому то й спасіння наше опирається на любові. Він полюбив нас і прийшов сказати нам, хто ми є, хто наш Батько, де наша Батьківщина. І тих, хто відплатив Йому любов’ю, хто повірив і прийняв його, тому Він вернув право дітьми Божими бути (Івана 1:12).

Немає більшого щастя на землі, ніж те, що його приніс нам Син Божий.

Ми були мертві — Він нас оживив, ми були чужі — Він нас повернув до Бога, ми були вигнані — Він вернув нас до дому, ми були вороги Божі — Він нас зробив синами, ми безнадійно умирали для страждань — Він вернув нам вічне життя.

Як же нам не любити його? Як не радіти з його пришестя, як не святкувати в святій урочистості день народження Його на землі?!
Ні, дорогі мої! Батьки наші співали:

„Христос народжується — славте, Христос з небес — зустрічайте. Христос на землі — величайтеся: співай Господеві, вся земля, і весело заспівайте, люди, Він бо прославився”.

Вони чистою душею, не мудруючи лукаво, розуміли любов Божу і безмежною ж любов’ю платили Богу. Бо що означають оті чудові наші Різдвяні звичаї, оті численні колядки, оті вечері, оті Свят-Вечері, як не вияв отої безмежної вдячності до Сина Божого за Його любов до нас грішних?

Отже, дорогі брати й сестри, не будемо сумувати. Нехай радість свята докраю переповнить серця наші.

Святкуйте й радійте, бо з нами Бог. З нами Бог! Йому слава навіки!